...У кожної жінки є своя історія кохання, яка закінчилася, несподівано, як продукти в холодильнику, або трохи болісно, як улюблений коштовний парфум. А от чи була ця історія красивою, болісною чи просто невчасною, це вже деталі.  Я помітила одну річ. Після кожного розставання ми шукаємо відповідь на питання: «Що зі мною не так?». Але з часом розуміємо, що правильне питання зовсім інше: «Що я маю зрозуміти про себе?».  Що я винесла зі своїх стосунків? Те, що справжнє кохання завжди починається із себе. Поки ти не обираєш себе, ти будеш обирати тих, поруч з ким доведеться постійно боротися за увагу...

...Я бачу… Нотатки.
І одна назва… ніби випадково залишена для мене:

“Жінки, з якими могло б щось вийти.”

Я навіть не одразу зрозуміла, що це не жарт, бо ніколи не заглядала в його телефон. У мене в голові навіть така фраза не вкладалась.

Я відкрила.

Список.
Імена. Короткі фрази. Ніби коментарі під фотографіями, яких я ніколи не бачила.

Я відчула, як всередині щось тихо змінилось.
Просто… стало холодніше.

— Це що? — спитала я спокійно.

Він не забрав телефон. Не спробував пояснити. Навіть не сказав “ти не так зрозуміла”. Таке собі «нікчемне ой».
Він просто подивився на мене і сказав:

— Це чесно. Мої чесні нотатки.

 ...І в кожному з цих станів ти справжня. У психології це називають внутрішнім дозволом. Коли ти перестаєш відкладати життя “на потім”: на завтра, на “коли схудну”, “коли куплю”, “коли почну”. А починаєш вже жити зараз. Це не про вседозволеність. Це про повернення собі смаку до життя.
Коли кожен вдих, кожен шматочок шоколаду, кожен дотик вітру у волоссі відчувається як щось живе, тепле і справжнє...

І найгірше те, що ззовні це виглядає як «духовний розвиток», а всередині – втеча.

Бо духовність без чесності до себе — це теж маска.

Можна знати всі чакри й не вміти сказати: «Мені боляче».